Мій батько народився в селі Веселівка на Вінниччині. Родина була велика - восьмеро дітей. Жили хоч і весело, але дуже вбого. Коли малий Толя ходив іще під обідній стіл, на нього подавали переважно або варену картоплю, або квасолю із квашеним огірком. І це були великі ласощі, наїстися такими від пуза вдавалося нечасто.
Якось сталася нечувана радість - прийшла посилка з "Гамерики". Хто її прислав, як вона дійшла цілою і який родич з'явився в заокеанських Штатах, тато вже й не згадає. А ті, хто знали, давно віддали Богові душу. Але радощів у всіх були повні штани.
Відкривати презент зібрався цілий сімейний симпозіум. Частунків виявилось небагато. Поміж цукерок та ношених майок стояли дві банки: трилітрова скляна й майже така сама металева. У першій заворожували червоні ягідки.
- Варення з брусниці, теж мені здивували, - пхикнула бабця Надя, відкриваючи.
Окрайці хліба уже були в усіх у руках. Смакувало "варення" дивно. Було солоним, липким і тхнуло рибою. Дехто скуштувати так і не ризикнув. У решти переважно здивованої та скривленої рідні бабця позабирала заморські ласощі:
- Спортилося, певне, в дорозі. Ще потравитеся мені.
Відкривати презент зібрався цілий сімейний симпозіум. Частунків виявилось небагато
Варення пішло за хлів. Побоялися давати його навіть свині.
Другу банку бабця відкрила наступного ранку. Разом зі свекрухою саме починали готувати обід. На стіл посипалися чорні, наче промаслені зерна. Щось поміж пшеницею і квасолею. Запах здивував і цього разу.
- Боби, - знайшлася бабця Надя.
Хоча у найближчих колгоспах їх не вирощували, вона про таку культуру чула. Готували відповідно: промили, на кілька годин замочили, засипали у чугунець - і на плиту варити. За годину спробували. Боби тверді й гіркі. До того ж смердять на всю кухню. За 2 години той самий результат. За 3 бабця не витримала, схопила чугунець, і боби доповнили вчорашню композицію з брусниці за хлівом. Свині їх теж не запропонували.
Через два тижні бабусю кличуть на пошту - дзвонить Америка. Так і так, мовляв, дуже раді, що знайшли родичів в Україні. Як ви там, чи отримали нашу посилку?
- Усе тут добре, ми вам теж раді, - чітко телеграфує бабця. Говорить швидко, заощаджує американські гроші. - Посилку отримали, але більше не тратьтеся і не шліть, бо все одно все спортилося.
У американців паніка. Як? Не може бути! Там же сертифікати якості, терміни зберігання на півроку.
- Не знаю як, але варення вельми тхнуло рибою, а боби були пережарені-пересушені, так і не розварилися, - уже не скупилася на слова бабуся.
Посилку отримали, але більше не тратьтеся і не шліть, бо все одно все спортилося
В Америці на проводі - німа сцена. Пересиливши сміх і сльози, родичі вже не економили на грошах. Розказали про лососеву ікру й колумбійську каву. Із рецептами й тонкощами смаку.
- Тьху ти, - тільки й вимовила після розмови бабця й пішла додому. Готувати наші українські страви.
Із того часу минуло 50 із гаком років. Мій батько встиг не раз наїстися ікри й напитися заварної кави. А найбільше любить картоплю з оселедцем і чай із рідного різнотрав'я.
2 
1
Коментарі