Ексклюзиви
вівторок, 23 лютого 2010 15:46

У могилі мій брат переламав кілька ребер і ключиці

За совдепії мій двоюрідний брат Сашко досить довго працював у похоронному бюро. Він мав унікальну професію – урочисто зачитував офіційні промови перед похованням. Сашко не був бездоганним читцем, – здається, саме так ця професія називалась офіційно. Як і більшість цвинтарних службовців, він любив хильнути і потрапляв у неймовірні історії. Одного разу після чергового ритуального читання, яке так?сяк йому вдалося, він зголосився допомогти опустити труну. Взявши свій кінець линви, ступив ногою на курган з пухкої глини, послизнувся і… опинився в могилі. Труна з усієї сили впала згори на нього. Наслідком були переломи кількох ребер і ключиці. Так він уперше побував на тому світі.

Протокольний радянський ритуал вимагав творчого підходу. Не всіх небіжчиків можна було підігнати під один шаблон. Тому перед кожним похороном Сашко отримував на руки коротку біографію, яку треба було викласти в піднесено?діловому стилі.

Усі біографії заносили в один великий блокнот ритуального чорного кольору, які Сашко потім творчо обробляв. Пам"ятаю, там були стандартні кліше, покликані представити звичайного радянського мерця максимально заслуженим. У такий спосіб утілювався давньоримський принцип: "Про померлого або добре, або нічого".

На закінчення промови можна було використати щось нестандартне. Якусь метафору, параболу чи гіперболу. Сашко, як це й було заведено, перебільшував людські риси небіжчика, який, хоч і був за життя, наприклад, бракоробом, хапугою чи бюрократом, оголошувався люблячим батьком, добрим сім"янином, відданим комуністом і зразковим професіоналом.

Однак найцікавіше не те, як Сашко працював читцем на цвинтарі, а те, як його звільнили з роботи.

Чашу терпіння начальства переповнила одна історія. Ховали благеньку вісімдесятирічну бабусю, яка нічого нікому не завинила і нічим особливим у житті не відзначилась. Звичайна старша жінка без жодного натяку на героїчну біографію.

Для Сашка це було четверте читання – після трьох похоронів і трьох поминок. Місяць липень. Спека, задуха, сивушні випари і плутанина в думках… Коли дійшла черга до його урочистої промови, Сашко витягнув свій чорний блокнот і почав піднесено читати:

– Шановні громадяни, дорогі рідні і близькі! Сьогодні скорботний день для родини, міста і всієї країни. Ми віддаємо останню шану і проводимо в останню путь заслуженого громадянина міста, героя Радянського Союзу, кавалера ордена Леніна й ордена "Червоної зірки", учасника Великої Вітчизняної війни, полковника у відставці Губарева Сергія Никаноровича…

На цих словах його обірвали близькі покійної і під білі руки відвели на цвинтарну вахту. Ховали стареньку вже без Сашкового протоколу.

Це була його остання ритуальна місія того сезону. Але не останній подвиг. Через рік у бюро ритуальних послуг звільнилась вакансія читця. І нікого кращого за Сашка на це місце радянська влада знайти не змогла.

Зараз ви читаєте новину «У могилі мій брат переламав кілька ребер і ключиці». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути