"На Балкани в 1913 році приїхав мій дідусь Пилип Чорний, — каже 45-річна Віра Чорний-Мешкова. Жінка працює референтом-перекладачем Посольства України в Македонії. Розмовляємо з нею в одному зі скверів Охрида, міста на півдні країни. — Його батьки були із села Поручин, нині Бережанського району на Тернопільщині. Землю мали, але в різних місцях, тому й поїхали. Рід бабусі приїхав із Заліщиків. Бабуся Юстина народилася на Балканах. Я — вже третє покоління. Наприкінці 1920-х мали міцне господарство: олійниця була, чеська молотарка, німецький ґатер (пилорама. — "ГПУ"), мотоцикл марки "Пух".
Друга світова війна зачепила родину Чорних:
— Дідусь Пилип не був у партизанах, бо вони сказали: "Ти нам дорожчий десятьох, хто носить зброю". Він мішками давав зерно в ліс. Серби везли в олійницю діда насіння, били олію. Усташі (хорватські націоналісти. — "ГПУ") хотіли забрати їх у концтабір. То дід Пилип і його брат Микола перевдягли сербів і перемазали олією, мовляв, робітники. Багатьох оборонили, але всіх не могли. Арештованих усташі біля Баня-Луки пов"язали колючим дротом, поклали сіна всередину та підпалили. А бабусю Юстину хотіли повісити четники (сербські націоналісти. — "ГПУ").
— Вона була "среска одборніца", — наголошує на першому складі. — Збирала одяг для партизанів, провіант, ліки. Про це дізналися четники. Але в одного із тих, хто прийшов у наш двір, був брат у партизанах. Четник сказав: "Якщо повісимо її, помстяться моєму брату".
Після війни Чорні переїхали в сербський регіон Воєводина.
— Там багато українців, і зараз діє українська церква. Я виростала в діаспорі до 7 років, потім переїхала у Скоп"є, у Македонію. Моя мама Цвета — македонка. Брат Пилип менший на 11 років. За освітою металург, але займається дизайном.
Віра розповідає про розпад Югославії.
Звільняйте хату, візьміть по одній валізі
— У Македонії було спокійно. У Боснії — інакше. У моєї тітки Стефки зять серб, був на фронті, то їх не чіпали. Друга тітка — за хорватом. Серби їй наказали: звільняйте хату, візьміть по одній валізі. Родина виїхала до Хорватії. У хаті стали жити серби. Їм лишилося все: комори, харчі, сад, машина. Згодом тітка повернулася. Серби не хотіли виїжджати, але врешті поїхали. Але як подякували? Усе продали, паркет спалили, навіть тиньк пооббивали.
— У Македонії є українці?
— Кілька сотень набереться. Живуть переважно в Скоп"є. 2004-го мій батько заснував "Громаду українців імені Лесі Українки". У ній близько 50 осіб. Ми й раніше працювали, але незареєстровані, бо не мали офісу. Збиралися на Шевченківські дні, виставки, вечори.
17 років тому Віра переклала македонською "Назара Стодолю" Тараса Шевченка.
— П"єсу ставили студенти університету Святих Кирила та Мефодія й учні гімназії імені Георгія Димитрова в Скоп"є. Переклала "Бояриню" Лесі Українки, твори Богдана-Ігоря Антонича, Романа Лубківського, Павла Мовчана, Любові Голоти. Зараз у видавництві "Матиця македонська" готові до друку роман Василя Барки "Жовтий князь", вибрані твори Івана Франка та Володимира Винниченка. Я пишу вірші обома мовами, є членом спілок письменників обох країн. Для македонського телебачення переклала фільми "Тіні забутих предків", "Пропала грамота", документальну стрічку "Симфонія Закарпаття". Чоловік трохи бурчить, що весь час на роботі. Хоча загалом Мірко підтримує мене. Він працює в македонсько-українській фірмі "Аркада-Македонія".
Працювати в посольстві України Вірі запропонував тодішній посол у Македонії Павло Кир"яков.
— Я в той час в одній македонсько-німецькій фірмі головним бухгалтером працювала. Одержувала разів у три більше. Але пішла працювати в посольство. У сербів є гарне прислів"я: "Све че то народ позлатити" — "Народ зможе оцінити цю справу".
Питаю про хобі.
— Малювала олією, але перестала. Люблю теніс. Знаю всі балканські мови, а ще англійську, німецьку, італійську, есперанто. Люблю музику, зокрема Руслану. Перед "Євробаченням" її диск дала на радіо, роздавала всім знайомим. Руслана приїздила після перемоги, я була її перекладачем.
1963, 25 квітня — Віра Чорний народилася в Інджії, Воєводина, колишня Югославія
1982 — вступила в університет святих Кирила та Мефодія в Скоп"є, Македонія
1991–2002 — працює економістом
1994 — одружилася з економістом Мірко Мешковим
2004 — вступила до аспірантури Київського національного університету, кафедра української мови
2002 — працює референтом-перекладачем Посольства України в Македонії
2007 — нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня
4 
35413
Коментарі