"Я — живий труп", — каже 82-річний Павло Гогенко із села Іванків Андрушівського району Житомирщини. Удень 19 лютого він встромив собі в живіт кухонний ніж. Лікарі врятували хворого.
Павло Павлович лежить у палаті хірургічного відділення райлікарні. Недочуває.
— Мені погано. Ослаб так, що не можу по палаті пройтися, — поправляє спортивні штани та полотняну сорочку. — Коли до мене приїхали медики, я просив їх лишити мене, щоб зміг нормально кончитися. Не можу далі так жити. Нікому я не треба, старий. Думаєте, я вчинив гріх? А так жити не гріх?
Гогенко пережив два голоди, Другу світову війну.
— Батька зробили ворогом народу, репресували, — згадує. — Уночі забрали дядьки в червоних кашкетах. Після того зі мною ніхто з однокласників не хотів за партою сидіти. У піонери і комсомол не пішов.
Павло Павлович усе життя працював електриком в Іванкові.
— Жінка померла 16 років тому. Дітей не було. Зараз нікому не треба. Ото хіба племінниця Раїса з Києва приїздить. Краще вже при дорозі вмерти.
Викопав собі могилу, купив труну
Жителі Іванкова розповідають про Гогенка: має охайну хату, прибирає подвір"я, тримає пасіку. Криницю замикає.
— Нікому не дозволя брати воду, — каже сусідка Емілія Момутенко. — Із людьми не дуже балакає. Кілька років тому викопав собі на городі могилу, купив труну. Зробив так, бо електрики світло відрізали через якісь шури-мури. Він узагалі самолюб. Але здоров"я має крепке, до 100 років доживе.
1 
1
Коментарі