Стрічення

Є місця, куди хочеться повернутися, але так, щоб тебе ніхто не бачив, бо ти багато винен тим місцям. Ця вина — від того, що ти там давно не був, і без тебе не стало багатьох дерев і людей. Через те туди щоразу важче збиратися. Можна спробувати перехитрити судьбу, вгадати такий момент, щоб не треба нічого пояснювати. Такий день був на цьому тижні перед Стріченням (там кажуть саме так, а не Стрітення). Якраз у ці дні празнують храм у тих місцях. І в ці дні, скільки себе знаю, завірюха така, що світу не видно. Зайде хтось у гості — і стоїть у сінях, заліплений снігом, жде, доки ти його обметеш віником.

Хлопці курять, а він просто сидить із ними

Я діждався вечора перед Стріченням і набрав номер свого шкільного друга, що живе в тих місцях над ставком. Він обізвався зразу й не здивувався мені. Значить, час для дзвінка вгаданий правильно. Спитав, що він робить. Каже, що хлопці курять, а він просто сидить із ними. Отже, його сини приїхали на храм із Києва. Я добре уявляю, де вони сидять — при столику на веранді, й пахне самогонкою і чорним хлібом. І він мені розказує про новини — так, наче ми почали балачку не тепер, а ще зранку: кого собака покусав, хто скільки платить за світло і хто п'яний із велосипеда впав, хоч це, мабуть, трапилося і не тепер. Я мовчки слухав. І враз захотілося знати, чи світиться вікно в ще одного нашого приятеля, що живе за ставком. Із веранди цього не видно, треба вийти у двір, і я вже хотів попросити про це мого співбесідника. Аж тут почув у телефоні щось таке, що зупинило мене. Це був звук, можливий тільки ввечері в Києві — голосила на всі лади автомобільна сигналізація, одразу на кількох машинах. Тобто мій приятель сидів не там, а десь недалеко од мене — це він приїхав до хлопців, а не вони до нього. Але мені було вже пізно розчаровуватися — я трохи побував там, де хотів.

Зараз Ви читаєте новину «Стрічення». Вас також можуть зацікавіти свіжі новини України та світу на Gazeta.ua