Тиха та безжальна війна без переможців
Вчора прочитала в одному блозі: "Я ненавиджу чистити зуби. Тим більше – два рази на день. А мій хлопець цього ніяк не може зрозуміти. Кожного ранку чи вечора нагадує: люба, ти вже почистила зуби? Люба, я пішов чистити зуби, пішли зі мною. Люба, давай зубки почистимо!" Я його іноді за це вбити хочу. І тепер він поїхав в відрядження. І я не чистила зуби вчора, і сьогодні не буду, і завтра! У мене наступила справжня зубна свобода!"
Прочитала і замислилася. Скільки таких побутових війн щоденно відбувається за зачиненими дверима квартир? Для когось принципове чищення зубів, для когось – свіжі рушники, для когось – вимкнене світло в коридорі. Образи накопичуються, накопичуються, а потім – бац! –приїжджає на кровавий виклик "швидка" та міліція, а заревана дівчина, тримаючи в руках зіпсовану від ударів сковорідку, жаліється "він мене примушував зуби чистити!! Садюга!".
Багато жіночих сайтів присвячено якраз темі побутового роздратування, яке викликають любимі люди. На кожному форумі є гілка під назвою "Як мені перевиховати чоловіка" або "Як змусити його робити/не робити щось". Є ще теми екстреної психологічної допомоги, в які людям зі слабкими нервами взагалі не рекомендується заходити. Найчастіше вони називаються "Я і моя свекруха". Починаються вони майже завжди однаково: "Дівчата, я її вб'ю! Вона дала дитині магазинний сирок, хоча я їй тисячі разів говорила..." - а за цим слідує сотні топіків "тю, сирок! А ось моя (дає дитині заборонений шоколад/не миє за собою посуд/приходить подивитися, як ми займаємося коханням/намагається нагодувати мене щурячою отрутою)".
Це здається смішним тільки до того моменту, як ловиш себе на крику, який не може виходити з людської горлянки "ТИ ЗНОВУ??? Я скільки разів тебе просила..."
Психологи кажуть, що роздратування побутовими дрібницями виникає тоді, коли ти сам незадоволений собою та оточуючим світом, якщо твоя уявна картинка про світ зовсім не збігається зі світом реальним.
Я не знаю, чи допоможе дивитися на світ, як на жахливе місце. Тоді будь-яка дрібничка, за ідеєю, повинна буде викликати захоплення, як квітка, що пробилася через асфальт. Але, з іншого боку, ті ж психологи стверджують, що негативні думки здатні притягувати до себе ще більш негативні думки та погані події (хоча ці події можуть дати привід від душі порадіти за свої пророцтва "я ж казав, що воно так і буде!").
Найпростіший вихід – бачити перед собою реальну людину, а не принца з казки або злу відьму звідти ж. Реальний принц, який змушує чистити зуби, куди краще за казкового принца, який зубі взагалі не чистить. Йому ж ніколи! Він то з драконом б'ється, то зі злою відьмою, то взагалі його на якусь потвору перетворюють. І все це разом з вірним конем! Достатньої тільки уявити, як від того принца смердить, як відразу свій власний, який почісує щось під трусами, здається не таким вже і поганим. Ну, подумаєш, вимагає кожен день рушники міняти, або свіжий суп щоденно варити. Врешті решт, є пральна машинка, а на суп можна купити мультиварку, і нехай він їм хоч заллється!
Коли я нервово починаю стискати в руках сковорідку або скалку, прикидаючи траєкторію її польоту в дратуючу мене особу, то завжди допомагає згадати фільм "Бриджид Джонс-2", коли головна героїня сиділа в азіатській тюрмі, перед тим покинувши свого коханого через побутові звички. Її сокамерниці розповідали про своїх чоловіків – ту бив, ту змусив стати повією. На питання про її чоловіка, Бриджид розплакалася і сказала щось на кшалт: "А мій змушував йому труси складати! Боже, яка ж я дурна!"
