Китайці під Фастовом
Нещодавно звернулися до мене китайські товариші. Вирішили українському загалу презентувати свій Інтернет-магазин і не знали, як це у нас робиться. Допомогла тим бізнесменам з країни, де вироблені майже всі речі, що є у моєму гардеробі. Написала перелік видань та прайси, пояснила, що треба, аби журналісти прийшли на їх пресуху. Замовники двічі навідувалися – уточнювали інформацію. А потім зникли. Згодом мулька про ту подію з"явилася у інформагенціях. Але це було вже без мене...
Чомусь у моєму житті китайці завжди отак зникають по-англійські. Вони неначе фантоми – були й розвіялися. Перше знайомство з ними не відбулося, коли я вчилася у третьому класі. Мені так кортіло їх побачити! Кожного вечора про них говорили у вечірніх новинах, передаючи подробиці китайсько-в"єтнамського конфлікту. Дивлячись програму "Час", мій дідусь прицмокував, хитав головою і дуже обурювався. А я розуміла: десь йде війна, і це погано. По понеділках зранку вирізала з газет якісь замітки про Китай, а потім зачитувала їх у школі на політінформації. Чесно кажучи, зміст отих докладів я погано розуміла, але було в тому щось доросле і це подобалося. А ще мною пишався дідусь – ввечері завжди питав: як пройшла політінформація?
Того дня наприкінці другого уроку до класу почав просочуватися їдкий дим. Коридором бігали старшокласники у протигазах. Когось вже тягли на носилках. Всю молодшу школу зігнали до гардероба у підвал. Евакуація до шкільного андеграунду запам"яталася задухою, штовханиною та віддавленими ногами. Що відбувається нам пояснив великий хлопець, напевно десятикласник, із червоною пов"язкою на рукаві.
-- Дєтвора, соблюдайтє спокойствіє! Кітайци под Фастовом!
Нас протримали у евакуації з півгодини. Потім дозволили одягнути пальта і відпустили додому. Тоді я не знала, що мимоволі брала участь у заняттях з цивільної оборони, і дорогою все думала: хто вони, ці жахливі китайці? Чому від них так багато диму у школі? І що таке фастів, у якому вони ховаються?
Ввечері, прийшовши з роботи, дідусь як завжди сів у коридорі на свій сундучок для зимової рибалки розбуватися. Запитав: як справи? Почувши від мене, що все гаразд, лише у школі було димно, бо китайці під Фастовом, він якось змінився у обличчі. Нахилив голову і захекався. Що ж буде? – допитувалася я. Батько моєї матері довго не відповідав. Потім підвівся і каже:
-- Все буде гаразд. Їх звідси швидко виженуть..., -- і пішов дивитися новини. Я з ним. Але у той день про Фастів нічого не передавали.
