Дід Мороз для "безхатченків"…
Сьогодні їздив до Житомира. Довго зважував: їхати автівкою чи маршруткою? Зрештою, зупинився на варіанті №2, про що не пошкодував, хоча вже на зворотній дорозі відчув ледве вловиме бажання перебрати керування транспортом на себе.
Морозний Житомир поспішав паруючими подихами з приміщення до приміщення або найближчого транспорту. Вітерець здував сріблясту паморозь.
Громадський транспорт ряснів оголошеннями про тимчасові притулки та гарячу їжу для "безхатченків" (сьогодні вперше почув такий термін).
Циганських жіночих груп захвату чомусь не було на звичному місці, на Московській. Все-таки теплолюбивий нарід, родом з Індії.
На відкритому Житньому ринку прилавки рано спорожніли, фрукти зникли або емігрували до павільйону. Купив літру журавлини за 30 грн., котра уже встигла перетворитися на справжні льодяники, які бабуся так і не змогла витрусити до пакетика, тому на мою пропозицію насипати з відерця, кажу: "Менше влізе до слоїка, бо не втрамбується", радо відгукнулася.
Сині ілюмінації на деревах біля надокучливих реклам "Global"а нагадали, що новорічні свята, навіть "китайська весна", вже позаду.
"Заходь! Грійся", – мовив вже знайомий водій з вусиками трохи більшими від гітлерівських, відкриваючи двері китайського автобуса "Youyi", де вже гуркотіла, можливо, не китайська пічка...
