"За нас, за вас і за родной Донбасс!" 20 Переглядів: 650

Саме таке гасло зараз є дуже популярним на малій батьківщині В.Януковича серед можновладців і чиновників різного рангу.

Та воно й не дивно, якщо проаналізувати деякі офіційні дані щодо кадрових призначень. Ось яка цікава картинка вимальовується, зокрема в прокуратурі, податковій службі та міліції по всій Україні. Начальником управління  МВС України в Житомирській обл. є Олександр Просолов, який народився у м.Слов'янську Донецької обл. Державну податкову адміністрацію Тернопільської обл. очолює Олександр Вітрук, уродженець м.Єнакієвого Донецької обл.

Міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко також народився на Донеччині у м.Костянтинівці. Генеральний прокурор Віктор Пшонка походить з с.Сергіївка Слов'янського району тієї ж Донеччини. І голова Державної податкової служби України Олександр Клименко – звідтіля ж, з м.Макіївки.

Начальником ГУ МВС України в АР Крим є Михайло Слєпанов з м.Слов'янськ Донецької обл. Міліціонерами цієї ж області керує Віктор Дубовик, що народився в м.Торез, а міліціонерами Полтавської обл. - Едуард Федосов, який народився у м.Червоноармійську, що на Донеччині. ГУ МВС України в Київській обл. очолює теж виходець з Донеччини Костянтин Сапко. А Кіровоградською обласною міліцією керує Костянтин Пожидаєв, який народився у Донецьку.

Головою ДПА у Дніпропетровській обл. є Вадим Куслій, котрий теж народився у Донецьку. Звідси ж пішли у світ голови Державних податкових адміністрацій у Полтавській та Сумській обл. Володимир Задорожний і Андрій Кондрашов відповідно. З Донеччини походить і голова ДПА в Запорізькій обл. Олексій Тімарцев, а голова ДПА в Одеській обл. - з м.Макіївки.

І далі. Прокурор Запорізької обл. В'ячеслав Павлов народився в Єнакієвому, Одеською прокуратурою керує теж виходець з Донеччини Олександр Мрихін, як і Київською – Михайло Витязь та Житомирською – Ігор Проценко. Прокурор Миколаївської обл. Володимир Гальцов народився у Торезі, а прокурор Донецької обл. Володимир Вишинський – у Макіївці. Донецьке коріння мають і прокурори Луганської і Харківської обл. відповідно Микола Бескишкий та Геннадій Тюрін.

Не маю нічого проти Донеччини! Навпаки, шаную цей край шахтарської слави і його мужніх жителів – моїх дорогих співвітчизників. Досить назвати таких донеччан, як Олекса Тихий, Микола Руденко, Надія та Іван Світличні, Василь Стус, Петро Григоренко, Іван Дзюба, щоб побачити, яка це благодатна земля. Адже такими ПОСТАТЯМИ може пишатися будь-яка країна світу, а Україна – в першу чергу! Вони були надзвичайно стійкими в обороні українства перед жахливими викликами ЗЛА.

Підтвердженням цьому є стаття випускника філософського факультету Московського державного університету імені Ломоносова, політв'язня, замордованого комуністичним режимом, Олекси Тихого "Думки про рідний Донецький край", написаної наприкінці 1972р. в розпал застою і чекістських погромів (журнал "Донбас", №1, 1991р.). Наведу деякі уривки з неї: "Я уродженець і мешканець Донеччини…Мене вчили і я вчив, що не хлібом єдиним живе людина, що сенс життя у творенні добра людям, у піднесенні матеріального і культурного рівня народу, у пошуках істини, у боротьбі за справедливість, національну гордість та людську гідність, у громадянській відповідальності за все, що твориться за мого життя...

1. Я – українець…Я – клітина вічно живого українського народу. Окремі клітини будь-якого організму відмирають, але організм живе. Окремі люди рано чи пізно так чи інакше вмирають, а народ живе, бо народ безсмертний…Люблю свою Донеччину, її степи, байраки, лісосмуги, терикони. Люблю і її людей, невтомних трудівників землі, заводів, фабрик, шахт. Любив завжди, люблю сьогодні, як мені здається, в годину негоди, асиміляції, байдужості моїх земляків-українців до національної культури, навіть до рідної мови…

2. Я – для того, щоб жив мій народ, щоб підносилась його культура, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури. Я – для того, щоб мої земляки-донбасівці давали не лише вугілля, сталь, машини, пшеницю, молоко та яйця. Для того, щоб моя Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів, українських поетів та письменників, українських композиторів та акторів.

3. …Не вина, а біда простих людей (тобто працьовитих робітників та селян), що з їхньої волі чи мовчазної згоди знищується українська мова та культура на Донеччині. Не біда, а вина кожного інтелігента, кожного, хто здобув вищу освіту, займає керівні посади, а живе тільки затоптуванням черева, байдужий, як колода, до долі свого народу, його культури, мови. І чи не злочином годилось би кваліфікувати діяльність органів народної освіти, вчителів, діячів закладів культури та всіх керівників на ниві асиміляції мільйонів українців Донеччини. Адже таку масову асиміляцію не можна назвати інакше, як тільки інтелектуальним геноцидом…". Геніальні слова видатного донецького українця.

І на тлі таких непересічних особистостей зі свого рідного краю В.Янукович здійснює дивну кадрову політику – фактично суцільне земляцтво з часто не найдостойнішими, м'ягко кажучи, кандидатами на посади. Про українофобів типу табачників-міністрів й не кажу, бо ж не прямо з Донеччини, але дуже вірні господарю. А хіба нема кваліфікованих працівників у згаданих вище, та й не тільки, сферах – вихідців з інших областей України, які лояльно ставляться до нинішнього режиму? Виходить або нема (в це не віриться, бо фахівці є), або не палають бажанням співпрацювати (таке серед чиновництва трапляється рідко), або, швидше за все, "чужим" не довіряють.

Але така кадрова політика – дорога в нікуди. Будь-яка влада, якщо вона хоче мати хоч якесь майбутнє, повинна опиратися на професіоналів, а не на примітивний земляцький підхід: хоч ніякий, але "свій". А якщо не "свій" (не пов'язаний з Донеччиною), то ще вірніший . В цьому аналізі кадрових призначень йдеться тільки про три дуже впливових структури. В інших – картина схожа. Напрошується питання: де і на яку посаду буде призначено чергового, прямого чи ні, вихідця з Донеччини? Кожен з нас може зробити відповідні кадрові зрізи і отримати відповідь наскільки ефективною є кадрова політика В.Януковича і яку модель влади він вибудовує. За всіма ознаками – це авторитарний режим особистої відданості правителю всія України. Чи потрібен такий "лад" Українському свободолюбивому народу?!

  +9