Сваволю НАТО не зупинять заяви Ради безпеки ООН
ООН - часто виступає прикриттям інтересів держав Заходу і НАТО. Тому не дивним є досить позірне виконує нею свого статуту. Як і попереджав Карл Шміт, сувереном є той, хто визначає надзвичайну ситуацію, а не той, хто навіть має статус суб'єкта міжнародних відносин. І тут вже справа не у ставленні до Каддафі, а розвіянні ілюзії про існування міжнародного права під час війни.
Нещодавно Рада безпеки ООН засудила НАТО за авіаудари по Лівії. НАТО виправдовується, що захищала мирних жителів. Хоча ні для кого не секрет, що Франція озброювала повстанців. РБ ООН – інститут упослідження ролі ООН як суми рівноправних членів, він визначає повноваження більш рівноправних за інших. Поки що Китай, Росія, США, Британія та Франція – найрівніші у світі держави. Націоналізм, як визвольна ідеї, тому виступає за збільшення кількості членів РБ ООН. Нещодавня заява РБ щодо НАТО, де членами блоку є 3 з 5 країн, означає формальне урівноваження сил у бік Китаю. Армія азіатів найбільша у світі і модернізується шаленими темпами. Вони щойно ввели в експлуатацію свій перший авіаносець.
НАТО як військово-політичний блок капіталістичних держав не жартує із будь-якими альтернативами будь-де. Захистом від НАТО володіють тільки ядерні держави. Україна у цьому сенсі не захищена ні від НАТО, ні від Росії. Кампанії НАТО в Іраку, Сербії, Лівії тощо свідчать про те, що національний суверенітет повністю знищений як з погляду військової сили Заходу, так і з боку його ідеології – лібералізму. Виправдання окупації невигідних країн з боку НАТО аргументується не тільки загрозами, часто видуманими, як у випадку зі зброєю масового ураження славної пам'яті С. Хуйсейна. А й також з боку суто містичних поглядів лідерів Заходу, зокрема на те, що абстрактний індивід цінніший за цілу країну, а відсутність ліберальної демократії – необхідна умова існування, право на яке звичайно визначає Захід. Ці дві речі у поєднанні з формальним гуманізмом стають обґрунтуванням окупації.
НАТО – це ворожа будь-якій ідеї національного суверенітету чи альтернативного Заходу союзу держав організація. НАТО – також форма геополітичного контролю США над континентальною Європою. Український націоналізм не має ніяких ілюзій щодо цинізму і злочинності цієї організації. І тому підтримує ти відповідальних європейців, що виступають за вихід з НАТО і за звільнення Європи від контролю США, так само як створення військового союзу на заміну НАТО. Це питання основне у військовому сенсі свободи Європи.
Ці перспективи невідкладно тяжітимуть над Європою і завжди будуть напрямом домагань всіх європейських націоналістів. У цьому сенсі сучасний націоналізм відрізняється від всіх сучасних партій, які виступають за дві стратегії остаточної здачі суверенітету України – Москві та НАТО. Конретніше, ми проти націонал-демократичного безталанного вимолювання вступу до НАТО. Немає ніякого сенсу вступати, коли наша армія продовжує деградувати. Про це забувають говорити під час ритуалів нацдемівського самозневаження та самопораженства. Новітні постпомаранчеві не мають шансів мислити інакше, бо з'язані безпорадністю у 90-і та зрадою досить легких і поверхових вимог Помаранчевої революції.
Ставка у першу чергу на свої сили, на Україну – її армію та самооборону, – провідний пункт націоналістичної програми дій. Ні НАТО, ні Росія нам не допоможуть. У світовій політиці союзники найчастіше війну засуджують на рівні заяв. ООН оцінює її вже постфактум. Немає ніякого сумніву, що антиолігархічна політика в Україні очевидно буде засуджена як НАТО, так і Росією. Всі країни-сусіди вигідно користуються закабаленим становищем українців і негативно відтак реагують на успіхи націоналізму, який ставить питання про повноту влади і революцію, а не піниться від гордості новою вишиванкою.
Відтак власна зброя – шлях внутрішнього і зовнішнього порятунку України.
