Ренесанс телефонного тероризму
Днями поховали мою тьотю Віру…
В лексиконі нашої родини немає слова "тітка", так само як і слів "дід", "баба". "Баба на коноплях сидить", – казала на те моя бабуся, і вже нема в кого спитати, чому саме на коноплях…
Безкінечна людська веремія… Скорботні чи просто зосереджені обличчя близьких і дальніх родичів, друзів, сусідів...
На веранді дзвонить домашній телефон. Людно скрізь, та нема кому брати трубку.
Сільський священик у хаті завершує молитви.
Телефон дзвонить, вмовкає і дзвонить знову.
Уже понесли з хати труну. Тепер вийти надвір годиться всім, і зайнятим на кухні теж. На ходу одна з кухарок таки бере трубку.
– Вера? Позовите Веру Черняховскую!
– Понесли на кладовище…
– Как на кладбище!?
– Вона померла. Не дзвоніть уже, дайте хоч по-людськи провести її в останню дорогу…
– Хорошо, мы позже перезвоним.
Телефонували з банку "Ренесанс кредит".
Ні, покійниця за свої 75 не заборгувала нікому. Цьому банкові не повертає кредит її сусід – молоде, дурне, нетямуще, і на вигляд, і за суттю – недотикомка. Навіть прізвище має таке, що з "Не-" починається. Грошей напозичався в усіх, хто по-дурості не відмовив. Якось пробував їздити на заробітки. Домашній телефон йому давно відключили за несплату, тому, беручи кредит, він нікого не попередив і дав банкові… номер домашнього сусідів (чого ж не дав контакти своїх батьків?!). Ще й перелічив поіменно всіх людей, які там мешкають, старанний!
Відтоді моїм родичам із банку дзвонять регулярно, і в вихідні, і після шостої, то жінка, то чоловік, іноді двічі, з інтервалом у 10 хвилин – мабуть, за спеціально розробленим графіком. До телефону кличуть по черзі когось із домашніх і велять терміново переказати отому сусідові, що він має терміново зв'язатися з банком.
Так триває вже рік. Перші півроку вони справно передавали сусідові ці "привіти". Той кивав головою, наче відмахуючись, але сплачувати кредит, мабуть, не поспішав, бо дзвінки з банку ставали чимдалі більше докучливими і не на жарт дратували.
Моїм родичам – шостий десяток, та ніхто не питає, чи є у них здоров'я бігати за сусідом, який ховається і від банку, і від людей, що приходять вимагати повернення позичених грошей. Пояснення, що він чхати хотів і на тих, хто нагадує, і на тих, хто передає, у банку до уваги не беруть. І ніяких інших способів уплинути на боржника, аніж отак тероризувати сусідів, не шукають.
За добу до похорону онука вже нині покійної не витримала і без вагань урізала банкірам таке, яке їм і годилось почути, але не годиться писати у блозі (щось на кшталт – хотіла вас послати, та бачу, ви вже звідти). На другому боці обурились і пригрозили:
– Если вы будете так с нами разговаривать, мы станем звонить вам двадцать раз на день!
Я не дуже здивуюсь, як виявиться, що й такі заходи в "Ренесанс кредиті" передбачені корпоративними правилами. На сторінці їхнього веб-сайту, де банк заманюює до себе нових працівників, сказано: "Наше качество и успех определяются нашими сотрудниками и нашей культурой". Пишуть іще, що вітають ініціативність та активність своїх працівників.
Я не така наївна, аби думати, що подібний телефонний тероризм, від якого страждають мої родичі, – то гіпертрофована активність регіонального офісу, про яку в центральному, можливо, не знають. Але обіцяю, що напишу дуже переконливого листа керівникам і в Чернігів, і в Київ, щоб принаймні тьотю Віру до телефону більше не кликали…
***
Ні я, ні будь-хто інший не захищений від такої садистської бізнес-стратегії банків, де кредити видають абикому – "За 10 хвилин. Без довідки про доходи. Без застави та поручителів".
Стережіться сусідів, які знають номери ваших телефонів!
P.S. А ренесанс – культурно-філософський рух кінця Середньовіччя, що ґрунтувався на ідеалах гу-ма-ніз-му…
