Ілюзія

Отак і будемо зустрічати Європу зі шмарклями. Задрипаною "Укрзалізницею" із показовим порядком всередині вокзалів. З паркувальником "Київпастрансу", що бігає туди-сюди, галасуючи, мов навіжений "Чєл, слышишь, слева паркуйся, слева!". З бабцею, що продає пиріжки та уособлює усю вітчизняну харчову промисловість. Її постать як зачуханий кіоск із шаурмою. А рот як хвіртка без штахет. З хвойдами, що вештаються в пошуках п'яних дегенератів. З дітьми із замерзлими соплями під носом, що абсолютно по-дорослому спитають "Сігарєткі нє найдьотся?" З російськомовними, що толком російської не знають, а величають себе не інакше як "русскими". З "корєннимі кієвлянами", у яких під носом руйнують пам'ятки культури, а воно сидить і щось там цявкає про периферію. А ще - з "уазіком" та двома мєнтами з інтелектом нижче середнього, що рефлексивно закидають до будки всіх підряд. А що їм робити? У відділені "анатомію" правопорушення знають краще, ніж психологію. Розлючені заслинені пси на ланцюгах.

А ми все аплодуємо. Навіть тоді, коли президенти інших країн обливають гімном нашу історію, а наш "розбудовник країни" навіть слова "археологія" нормально вимовити не може.  Це ж капець. Тут плакати треба. Самі ж того не підозрюючи, переглядаючи кожен наступний ляп від наших політиків на YouTube, ржемо самі із себе. Із нашої недалекоглядності та звичайної тупості. Запахне смаленим, ховаємо руки за спину. Ці руки нікому не аплодували! З'явився ще один підвид українця – "гомоаплодисментікус".

Жеремо всяку херню, а коли на морді вилазять прищі, говоримо, що то все через крем. Рідка їжа нині не в почьоті. Шлунок заРОЛЛИвся. Писок як у гусей, від сьорбання коктейлів. А макіяж ховає істинну міміку. Це раніше "читали" людину по обличчю або вживали "у тебе на лобі написано". Всьо, кранти перцепції.

Клюнули на світові бренди, які, насправді, нічого спільного із якістю не мають. Бо виготовляється все в Україні. Соромимось ходити на секонд-хенди за поношеними якісними речами. Зате, ходимо у броварських штанах, сумських сорочках, вінницьких туфлях та єнакіївських трусах.

Покладаємось на Бога. Причому різного. У кожному селі, на пеньку спиляного дерева вгледіли прояви Всевишнього. Це ж те саме, що дивитися в унітаз під час спуску води і уявляти себе на Ніагарському водоспаді. В Україні Бог усюди: ікони в автомобілях, хатніх кутках, сервантах чиновників. А благодаті нє відать. Поясніть мені, що значить "денний виторг" у церковних лавках? Це що, блін, магазин чи супермаркет? Батюшки дурять селян. Селяни дурять самі себе. Що тут скажеш, якщо вже пси вовком виють.  Що тоді говорити про українців.

В ангарах колишніх заводів, збудованих десятки років тому - зараз розважальні центри. Жінка, що раніше працювала у великому цеху, продовжує працювати, але вже прибиральницею із зарплатою 800 гривень. Думаєте, молода дівчина туди піде? Ага.

Народ відривається. Заслужено. Спробуй сказати, що ні. Ми найпрацьовитіший народ. Нашими руками збудовано не один елітний бордель в Іспанії, Італії, Греції для гідного влаштування української дешевої проституції. А в Україні будуємо так, що будинок тріскає по швах при першому ж забитому дюбелі. "Трудяг" немає. Виздихали як блохи після дусту. Працюємо не руками, а жопою. Усі фінанси кинемо на виготовлення офісних стільців. Так, щоб на кожну українську жопу приходилось по кріслу. Чи ви не помітили, що з повсякдення зникають лави. Ті самі, на яких наші діди сиділи "пліч-о-пліч"? Кутки столів стають все гострішими. Атрофувались не лише пальці рук, а й мозок. Зникає центральна борозна. Зрослись наші півкулі. А "гребінця", щоб виправити ситуацію нема. Ще б жопа зрослась, щоб люди остаточно зрозуміли, чого у нас більше – гімна чи неперетравленого, яке варто пустити на "доопрацювання"!?

Ми завжди "вконтакте", у нас сотні друзів, а як до діла – "у мене не получається". "Однокласники" згодом стануть "одногрупниками", потім "ровесниками", а ті у свою чергу – "пенсіонерами". Половина аватарок , особливо жіночих, зникне. А теми для обговорення зведуться до "корвалолу", "артриту", "задухи" та "хліба по 10 грн за буханку".

Упродовж Незалежності зарили в землю найкращих представників культури. Світил, у кожного із яких була бібліотека на цілу кімнату. Таких раритетних книг  Google "не знає". Виросло покоління, що повикидало усе нафіг на смітник. Полиці розбили. Дошки спалили. Повісили "плазму". По фен-шую. І давай-но, щодня гімном умиватися.

Двори із дитячим сміхом зникли. Натомість з'явився дзенькіт  пляшок та вигуки "Сука, я тебя люблю, я немагу без тебя!". Спробуй не повір у його чисті наміри та відверту любов, що ллється всіма можливими шляхами. Уже вранці побачиш ті самі сліди любові у під'їзді. Відчинені навстіж вікна – тільки вище 3-го поверху. До третього з гратами. Люди бояться грабіжників, а виходить так, що власна оселя стає пасткою - згорів заживо під час пожежі при спробі винести найцінніше, не подужавши намертво збитих своїми руками грат. Жлобство.

У той час, коли ми з вами з'ясовуємо стосунки через історію, мову, релігію - сучки з ПР лежать під кобелями з НУНС, і все це з благословення тещ, мам, тестів, свекрух із БЮТ. А нам усьоравно. Ми тупі, а девіз наш - "ненаю". Нам кидай чергову кістку розбрату.  Добряче обсмоктану. Щоб не переїли. Голодний хижак агресивніший. Так і хочеться сказати деяким знавцям історії – сходи йолопе в архів. Нє-а! Почитай документи. Нє-а! Легше клюнути на промову спічрайтера виголошену з вуст політика, а там діло просте – мочити. Того, хто такий же, але вболіває за "Динамо". Ми вже настільки одне одного "мочимо", що виглядаємо власноруч обісцяною нацією

Соромно...

Буває настільки, що хочеться придбати квиток на швидкісний поїзд. Подалі від дикунів, що йменують себе русичами, козаками, скіфами, русскими. Через те, що за 19 років існування (а не повноцінної розбудови) Незалежності України ми з вами так і не навчилися будувати рівноправні стосунки. Бідні чи багаті – це не має значення. Не створили реальне європейське суспільство, де б порозумілися україномовні з російськомовними. Водій із пішоходом. Продавець із покупцем. Лікар з пацієнтом.

Цинічно?!?

Чи не цинічніше – дев'ятнадцять(!) років  товктися у лайні в калошах на босу ногу  з обісраним, але гордим тисненням   "Made in Ukraine".