Цілком несумісні: підлизи та політика
Коли режим злочинного багатства Януковича вирішив піти наперекір Московії у газовому питанні, чимало короткозорих горлопанів закричали на весь голос, що Янукович нарешті став патріотом. А один "аналітик" навіть свою статтю назвав – "Донецький бандерівць Янукович".
Розум алкоголіків політичного самодурства розчинився остаточно від денатурату отруйного "меншого зла". Адже відомо, що наразі видобутий у нас природній газ іде на експорт, а населенню почали качати російський газ (хоча раніше наш газ повністю покривав потреби кухонь пересічних українців). ...ми бідніємо так, як вони багатіють.
Збіг інтересів олігархів та України такий же самий, як у маніяка і жертви, який відкладає злочин при проїжджаючій патрульній машині. Як у терориста і заручника, у яких, за свідченням психологів, можуть виникати один до одного співчутя та симпатія. У пана і кріпака немає ніяких суттєвих спільних інтересів. Аналогій шизофенії багато. Слухати оцінки про патріотичність Януковича, про необхідність підтримки у боротьбі із Росією за ціну на газ від різних ліберальних політиків та помаранчевих політологів не тільки огидно, а й не цікаво.
І про це можна було б не писати, якби цей випадок не був симптоматичним проявом хронічної хвороби політики в Україні – це пораженство у ставленні до зла найчастіше призводить до фатальних помилок, коли ми його хоч якось намагаємося виправдати. Олігархи – вершина режиму внутрішньої окупації – паразити на тілі нації. І позірні "спільні інтереси" – аж ніяк не виправдання найдрібнішої підтримки ворогів, це - самообман. Тим більше, що в дійсності поки що ніякого протистояння не було.
Заклики Гараня, Гриценка, Денисенка та інших підтримувати українофобів у їх начебто боротьбі з Москвою є нічим іншим як затуманюванням нашої пильності. Ті, хто грабує народні багатства і нищить його культуру, для цих світил помаранчевої істини є сьогодні ледь не спасителями нації. І тільки тому, що хтось з них бовкнув пару невдоволених слів про ціну на газ. За такою логікою окупанта можна назвати миротворцем, фарисея – спасителеми, ґвалтівника – … масажистом. Все таки драчмовчан – це політична шиза.
Була колись у 20 ст. така партія - УНДО (не важливо як розшифровується). Вона вважала, що польську колонізацію можна подолати за допомогою промов у сеймі. Про них казали: поки УНДО заявляє, пацифікація вбиває. Коли поляки примиряли зброєю українців, депутати цієї партії робили заяви.
Таке угодовство, притаманне націонал-демократам – цим патріотичним зрадникам, сучасним ундошникам, – джерело підтримки і продовження життя паскудам, подібних до тих, хто зараз при владі.
Тимчасовість їхнього перебування пов'язана із розумінням , що бандерівці – ті, хто не мириться ні з ворогом, ні з підлизами. З першими, бо вони проти нас суттєво, а з другими, бо вони зраду роблять чеснотою.
