Прощавай, Муаммаре!

- Ну тепер усі будуть топтатися по Каддафі, - сказала колега, коли прийшла звістка про смерть полковника. - А колись же був цар і Бог.

У мене ніякого співчуття попервах не було. Подумаєш, ще один диктатор безславно закінчив своє життя. Усіх їх або труїли, або вбивали, або вішали. Рідко кому вдавалося померти своєю смертю.

Та коли побачив відео останніх днів Каддафі, то вжахнувся. Розлючений натовп знущається над закривавленим Муаммаром з криками: "Аллах акбар!". Подібне в історії вже було. "Розіпни його!" - волали під час судилища над Ісусом. "Господи, прости їх грішних, вони не відають, що творять", - казав він.

"Харам", - кволим голосом мовив Каддафі своїм мучителям, що означає "гріх". Потім простягнув закривавлену руку до юрби, ніби говорячи: подивіться, що ви робите. Мені пригадалися рядки з роману Юрія Яновського "Вершники: "Андрiй розстебнув на грудях френч i пiднiс високо вгору поранену руку, нiби гукаючи своїм болем на помiч...".

Сам Муаммар не дозволяв собі так розправлятися зі своїми супротивниками. Бо, як воїн, мав якесь поняття про честь.

Потім вони ще пожалкують про те, що вчинили. І оголосять його праведником. А зараз хочуть поховати таємно, щоб ніхто не знав, де його могила. Аби вона не стала об'єктом поклоніння. А таки стане.

Прощавай, Муаммаре!