Націоналізм і наймана праця
Український націоналізм в умовах олігархічного режиму і спровокованої ним бідності та соціальної несправедливості повинен чітко стати на захист найманої праці - більшості українців.
Говорячи про ідею нації, звичайно, йде мова про спільноту близьких за походженням та культурою людей. Інакше кажучи про людей, що сприймаються у цьому контексті як рівні в оцінці свого значення члени великої сім'ї. У цьому братерстві та рівності члени нації з'ясовують поточні перешкоди і усувають їх. Вихід за ці межі означає у сучасній Україні означає продовження панування олігархічного режиму внутрішньої окупації. Тому, сприймаючи членів нації як рівних, необхідно домагатися і усунення перешкод дійсної нерівності між ними.
Людям, які продають свою працю, потрібно приділяти увагу не тільки як частині нації, а й як окремій соціально-економічній верстві. І вона, зрозуміла у своїй повноті - як органічна складова нації та як верства праці, - таким чином набуває чіткого окреслення як політична можливість. Адже, як свідчить історія участі мас у політиці, саме прихильність людей праці до ідеї змін стає запорукою успіху революцій.
Якщо сприймати цю верству розірвано, то політика націоналізму не бачитиме очевидного простору своєї соціальної активності. І відтак віддаватиме перевагу культурним домаганням перед захистом економічних інтересів більшості українців. У протилежному випадкові, коли верства праці сприймається виключно як самодостатня група і перебільшено виокремлюється над іншими, наприклад, селянством, нація у просторі соборності зазнає тиску групового егоїзму, як це є зараз внаслідок панування великих власників.
Сьогодні верства праці у політичному сенсі - мовчазна група, в якій щоправда нуртує незадоволення результатами приватизації і окреслюються плани про повернення виробництва у власність держави чи трудового колективу. Індустріальні робітники наразі залякані, а їхні профспілки пасують перед владою та адміністрацією заводів. Працівники сфери послуг та інформаційного ринку віддають переваги популістським партіям диванного типу. У такій ситуації націоналізм повинен працювати із цими верствами українців. Врешті-решт УПА була саме народною робітничо-селянською армією і була як проти повернення приватновласницького визиску, так і супроти комуністичної експлуатації.
Позитивна відповідь на питанні про сприйняття найманої праці дозволяє націоналізму вийти на стратегічне усвідомлення себе як соціального націоналізму. Ярослав Стецько у роботі "Дві революції" говорить, що успіх української революції залежить від національного і соціального. Гасло рівності і справедливості в Україні розумілося ним як пріоритетне поряд із національно визвольним.
Ставлення до верстви праці у його цілісному сприйнятті можна взяти за критерій розгляду історії націоналізму після 1991 р. Націоналізм за цей час пройшов два етапи розвитку.
Перший - боротьба за ідентичність нації. У цей час була першочергова необхідність відроджувати українську культуру та відновлювати національну пам'ять, боротися за соборну православну церкву та про російського реваншистського імперіалізму. Ідентичність нації стала основою практичного мислення і дій націоналізму.
Другий - боротьба за соціальну рівність. Ідея соціальної справедливості набирає все більшої ваги серед мислення руху. Вона не замінює ідей та здобутків першого етапу. А стає новою, але органічною складовою ідеології націоналізму. Її актуальність настільки стає очевидною, що серед активістів руху дуже швидко поширилося назва "соціальний націоналізм".
Його домагання соціальної революції стає все сильнішим та впевненішим. Воно полягає не тільки у люстрації приватизованого майна початку 90-х, тобто знищенні верстви найбагатших. А головне у визнанні важливості підпорядкування економіки політиці, адже загальна спрямованість українців до рівності незнищенно записана у волі та характері українців. У цьому сенсі він націонакратичний. А відтак позитивно ставиться до обмеження правами нації та побратимів права приватної власності. Він обмежує право приватної власності священним правом нації на можливість розвиватися незалежно від волі власників національного майна. Тому очищена від корупції держава повинна мати власність на важливі підприємства. Нехай ліберали захлинуться від гнилих аргументів, що держсектор не ефективний! Наслідком перегляду результатів приватизації має бути також і підприємства робітничого самоврядування. Колективний підприємнийцький капітал - це річ можлива як управлінська, так і прибуткова. Національні кооперативи Мандрагон в Іспанії, засновані католицьким священником, існують і є одними із найприбутковішими в Європі. Ділити прибуток може не тільки власник, що прихватизував його за разунок штучного збанкрутування чи іншого подібного. Ділити кредити і прибутки можуть також нинішні наймані працівники. Врешті-реш ми цінимо членів спільноти як рівних у можливостях проявити себе відповідальними гррмадянами, а не ділимо на власників і працівників. Важливою складовою є звичайно розвиток профспілкового руху, який повинен ставити метою сприйння політичній революції з тим, щоб перетворити найману працю зокрема на власників своїх підприємств. Ті люди, які є самозайнятими і наймають невелику кількість працівників також можуть реалізуватися як фінансово незалежні люди.
У цьому сенсі соціальний націоналізм відкидає поділ на правих і лівих і ставить себе у становище активного захисника інтересів найманої праці. І відтак звертає все більше уваги на розгортання соціального протистояння, виходить за межі все більш самодеактуалізуючих символів окупації. Це означає, що відродження національної пам'яті перетворюється на всього лиш навсього один з напрямів політчиної роботи соціального націоналізму. Поряд із національним народовладдям та соціальною революцією.
Тому ми відкидаємо претензії так званих лівих монополізувати право на захист інтересів трубівників. Як і не беремо до уваги демагогію політичних брехунів перед виборами - "більші пенсії, зарплати, погані олігархи".
Міхновський вірив: "Одна, єдина, неподільна, від Карпат аж до Кавказу самостійна, вільна, демократична Україна — республіка робочих людей". І для здійснення цього символу віри потрібно будувати масову ідеологічну партію із завзятим атакуючим політичним стилем, готову взяти участь у революції.
