"Причиною соціальних протестів є несправедливість"

 

Світова економічна криза викликана кризою управління окремих урядів, вважає голова спостережної ради "Єврогазбанку" Олексій Івченко, 47 років.

— Уся суспільна структура схожа на цикл, замкнуте коло. Уряд регулює в ньому правила життя, — каже Олексій Григорович. — Якщо правила хибні або уряд сам їх порушує, відбуваються перекоси системи.

Якими мають бути ці правила?

— У трикутнику "суспільство-бізнес-держава" кожен виконує свою функцію і має свій інтерес. Бізнесмен зацікавлений в отриманні прибутків. Це корисно для держави, бо надходять податки й за них реалізується соціальна політика. Наймані працівники зацікавлені якісно трудитися, щоб отримувати хорошу зарплату. Вона створює попити на товари й стимулює економіку. Держава ж — головна формотворча складова всього цього процесу: багатий бізнес, хороші податки, високі зарплати, товарообіг, спокій для соціуму. Але саме в державі й проблема. З одного боку, чиновники та урядовці виписують правила, а з іншого — самі їх не дотримуються. Роблять для себе найвищі зарплати, пенсії, пільги. Тут починає рватися коло інтересів трьох сторін.

Чому так відбувається?

— Через корумпованість чиновників. Приміром, ви хочете отримати в БТІ довідку й маєте на це право. Але зіштовхуєтеся з чиновником, який знайде 100 причин, щоб зволікати. Аж доки не дасте йому хабар. Така ж ситуація і на найвищій ланці бюрократії — в уряді. Ця несправедливість і спричиняє всі соціальні протести.

Коли уряд працює за принципом митарів — забрати й поділити, бізнес намагається якось вижити і йде в тінь. Тобто частина грошових потоків проходить поза бюджетом. Від того працівники отримують зарплату в конвертах і їхній інтерес теж потерпає. Таким способом породжується тотальна суспільна корупція. Рано чи пізно це закінчується соціальним вибухом.

Але чиновників можна змінити.

— У нас їх ніби й міняють. Але щойно вони заходять до кабінету, як починають поводитися як старі корупціонери. Чому? Бо діють такі правила. Міняти треба насамперед їх. Частина наших законів ще від СРСР, де люди були для держави, а не навпаки.

Приклад Грузії свідчить, що поміняти правила можна. Там даїшник, митник, суддя не беруть хабарів. У нас немає свого Саакашвілі, а шкода. В українських умовах зміни треба починати з виборів президента, Верховної Ради. І найголовніше на цьому етапі: люди повинні зрозуміти, що не можна вибирати у владу осіб із радянським минулим. Я не кажу, що вони всі погані. Але мислення в них таке, що вміють працювати тільки в тій старій моделі.

Що робити з громіздким бюрократичним апаратом?

— Проблема із середньою ланкою бюрократії. Верхи приходять і йдуть, а середина сидить на посадах усе життя. Попросити їх встати важко. Потрібні абсолютно радикальні дії. Я б не вживав слово люстрація (заборона скомпрометованим функціонерам високого рангу займати посади в державному апараті протягом певного часу. — "ГПУ"), але це має бути люстрація мислення. Без змушування чиновників діяти за правилами й без суспільного контролю нічого позитивного не буде.

Держава зараз намагається провести ревізію соціальних витрат і це спричиняє різкі протести пільговиків. Як вийти з цієї ситуації?

— Винні не люди, а уряд. Чиновники десятиліттями перед виборами займалися популізмом і роздавали пільги. А хто буде платити такі податки, аби потягнути все те, що вони наобіцяли? Та ніяких бюджетів на це не вистачить. Тому треба один раз сісти й визначити — які соціальні гарантії можемо забезпечити, а на що грошей нема. Хтось має взяти на себе відповідальність. Не можуть бути різні тарифи на газ для промисловості, населення й бюджету. Цю різницю хтось повинен компенсувати. Якщо ж хочете дати пільги, зробіть цільові дотації певним групам населення — на банківську карточку кожній людині, а не "Нафтогазу" чи хімічним комбінатам. І хай люди витрачають ці гроші, як хочуть.

У світі говорять про нагальність партнерських стосунків між бізнесом і суспільством. Як у наших умовах це реалізовувати?

— У нашій державі нема стимулу для соціального партнерства. Наприклад, якщо підприємець дав якусь суму на нову котельну для школи, то держава мала б списати частину його податків. Така система заохочувала б бізнесменів вкладати гроші в соціально значимі проекти. Наша ж держава тільки здирає. У таких умовах бізнес не стільки розвиває соціальне партнерство, скільки займається благодійністю.

Наприклад, "Єврогазбанк" цього року побудував із десяток басейнів у різних регіонах країни. Останній був 50-метровий олімпійський у Львові. Обладнуємо навчальні заклади та лікарні новими котельнями. Вони працюють на всьому, що не газ — торфі, дереві, брикетах, технічній ріпаковій олії. Ми розробили технологію, яка не викидає димові гази в повітря, а направляє їх на підігрів води. Коефіцієнт корисної дії таких котелень 95 процентів, проти 30 старих. Раніше діти сиділи в школах у кожухах, а зараз — у сорочках. Ці установки вже працюють у навчальних закладах Євпаторії, Бахчисарая, Армянська, у Харківській, Запорізькій, Київській, Вінницькій, Полтавській, Тернопільській, Львівській, Волинській областях. Вартість комплексу від 150 тисяч до 1 мільйона доларів залежно від потужності.

Як подібні проекти реалізувати в масштабах країни?

— Модернізація української теплоенергетики сьогодні потребує 100 мільярдів доларів. Це захмарна сума. Але можна обійтися без бюджетного фінансування. Просто уряд має стимулювати інвесторів на цьому напрямку. Однак поки що як жоден із попередніх, так і нинішній уряд реального кроку в цій сфері не зробив. А якби почали 20 років тому, тепер могли б відмовитися від імпорту російського газу.

×