"Газета по-українськи" №1375 за 23.02.2012. Рубрика Історія

"Можливо, мені вдасться пробити голови цим убивцям"

фото з сайта www.life.com

Нобелівський лауреат Джон Стейнбек 1963-го відвідав Київ. "Прибув до нас такий зверхній, пихатий, гордовитий, — згадує письменник Юрій Мушкетик. — Повели його в музей Тараса Шевченка. Він довго блукав по всіх кімнатах, вийшов з останньої, сів на сходах і як заплаче. Оцей гоноровий чолов'яга почав ридать: "Шевченко заслуговує на цей музей, а я не заслуговую, і ніколи не заслужу й маленького порівняно з вашим генієм". Фото початку 1930-х

На американського письменника Джона Стейнбека у ФБР завели досьє

"Я повинен відправитися в долини Каліфорнії. Там помирають від голоду 5 тисяч сімей. Влада намагається надати їм допомогу продуктами й ліками, але групи банкірів, власників компаній саботують усі ці спроби. В одному наметі перебувають на карантині 20 чоловіків хворих віспою, і серед них дві жінки, які мають народити цього тижня. Я повинен подивитися, що відбувається, і, можливо, мені вдасться допомогти пробити голови всім цим убивцям", — писав у листі своєму літературному агентові Джон Стейнбек 1938 року.

У США вже дев'ять років лютує економічна криза — Велика депресія. Письменник на своїй шкурі довгі роки відчував, що таке виживання. Він був продавцем у магазині, чорноробом на фермі, вантажником цукру, невдалим журналістом. Жив упроголодь. У рибацькому селі на березі Тихого океану мусив із дружиною перебиватися зловленими крабами та їстівними водоростями. І весь час писав книжки. Рукописи кочували з видавництва у видавництво. Бувало, що на один твір Джон Стейнбек отримував і по сім відмов. 1935-го у світ вийшла повість "Квартал Тортілья-Флет" — про життя чотирьох селян, які викручуються як можуть, шукаючи гроші на випивку. Твір відхилили кілька видань. Аж доки рукопис не потрапив на очі одному нью-йоркському видавцеві. Він зацікавився нікому невідомим ще письменником і видав його повість окремою книжкою. Вона стала бестселером. Потім був роман "І програли бій" — про страйк робітників на збиранні врожаю яблук. Такі часто тоді спалахували у США. Підприємці одразу ж звинуватили автора в підбурюванні людей. Джон Стейнбек про всяк випадок застрахував свій будинок від пожежі чи руйнувань під час заворушень.

Ілюстрований журнал "Лайф" запропонував письменникові написати текст до фоторепортажу про сезонних працівників у Каліфорнії. Стейнбек завантажив у машину ковдри, запас продуктів і відправився до таборів збирачів фруктів, які мусили переїжджати з місця на місце в пошуках роботи. Він написав матеріал для "Лайфу". Але відмовляється робити це ж для інших журналів:

— Вибачте, але я не можу робити гроші на цих людях. Їхні страждання завеликі.

Гонорар просить перерахувати у фонд допомоги робітникам. Тоді ж у нього і визріває ідея написати про цих людей книжку. Назву "Ґрона гніву" взяв зі слів відомого в США "Бойового гімну республіки". Фермери мусять покинути рідний дім і розповзаються, як мурахи, дорогами Америки в пошуках заробітків. Чесні трудяги виявляються нікому не потрібними. "І в душах людей наливаються і визрівають ґрона гніву — важкі ґрона і достигати їм уже недовго", — пише Стейнбек. Автора просять дещо змінити в романі. Наприклад, кінцівку: там жінка, яка напередодні народила дитину, годує грудьми чоловіка, що вмирає з голоду. Письменник категорично відмовився.

— Ця книжка не для вразливих дамочок зі слабкими нервами. Пишу не для того, щоб задовольнити читача. Навпаки, я лізу зі шкіри, щоб він отримав справжній нервовий струс, а не задоволення. І ще одне: я намагався писати цю книжку не так, як зазвичай пишуться книжки, а так, як це буває в нічим не прикрашеному житті.

Роман мав ефект вибуху бомби. Став бестселером 1939 року. Великі землевласники зібралися подавати на письменника до суду. Та спростувати факти, описані у книжці, було годі: усі вони взяті із життя й документально підтверджені. Тоді на роман почепили ярлик "руйнівний, просякнутий ненавистю". У штаті Канзас його навіть вилучили з бібліотек. Стейнбек став отримувати анонімки з погрозами розправи. Деякі газети писали, що він — комуніст. Із ним перестали вітатися сусіди. Літературознавці натомість відзначили: у "Ґронах гніву" автор геніально показав суть тодішньої американської трагедії. І 1940-го Джон Стейнбек отримав найвищу літературну премію США — Пулітцерівську.

Письменник тим часом не покидає свого невеликого ранчо. "Знаючи, що за мною постійно стежать, я просто нікуди не виходжу, — нарікає він у листі приятелю. — Знаючи, що кожне моє слово може з'явитися у пресі, я нікому нічого не кажу".

Згодом з'ясується, що ФБР визнало його підозрілою і небезпечною особою. На нього завели досьє. 1942 року Стейнбек написав лист міністрові юстиції: "Як ви думаєте, чи можна попросити хлопців із ФБР не наступати мені на п'яти? Вони вважають мене ворожим елементом. Це починає набридати".

Джон Стейнбек не раз був кореспондентом різних видань, зокрема журналу "Тайм". У Другій світовій був поранений. Об'їхав Європу, Африку, відвідував СРСР. Після кожної з поїздок випускав книжку. 1960 року, щойно закінчивши роман "Земля тривоги нашої", сів на вантажівку з кімнатою для спання і вирушив у подорож Америкою. Його єдиний компаньйон — пудель Чарлі. Проїхав тисячі миль, спілкуючись із простими американцями.

Джон Стейнбек ніколи не прагнув заробити на своєму таланті. Може, тому гроші сипалися на нього самі. Він був далеко не бідним чоловіком. Міг багато подорожувати, купувати нерухомість. Його запрошували на обід президенти, він став лауреатом Нобелівської премії з літератури. Але в особистому житті почувався глибоко нещасним — у нього зруйнувалися два шлюби. Був замкненим і похмурим. Любив випити. Вигадав напій, яким похмелявся: збивав у міксері яйця, томатний сік, горілку і червоний перець. "Інколи мене охоплює паніка, — записав якось у щоденнику. — Єдиним доказом того, що в мені ще б'ється життя, буде — чи зумію я знову взятися за роботу".

Зараз Ви читаєте новину «"Можливо, мені вдасться пробити голови цим убивцям"». Вас також можуть зацікавіти свіжі новини України та світу на Gazeta.ua