Спека в селі

Дуже довго не було дощів. Бог із ними, фруктами та ягодами, говорили в селі, не до десертів. Але ж і картоплі не буде.

Відтоді, як у селі перестав працювати магазинчик, "другий хліб" посів позицію першого. А селяни, пенсії в яких майже в усіх мінімальні, поділилися на бідних і багатих. Тих, хто має воду в дворі, й тих, хто змушений іти до сусідів із поклоном.  Через воду все село пересварилося.

Я тільки зайшла до батьківської хати, як задзвонив телефон.

- А, це ти, Лілю, - чую розчарований голос на тому кінці дроту. - А мати вдома?

Уявляєш, Вєрко, твій таємно їм город полив

Кличу маму. Дзвонить сусідка - не найближча, хат за п'ять від нашої. Шланга з нашого двору до неї не докинеш. Не втерпіла, щоб не закласти мого тата, який потай від мами полив сусідський город.

- Уявляєш, Вєрко, - жебонить вона в слухавку, - твій таємно їм город полив. А щоб ти не здогадалася, вони мокре сухою землею прикидали.

- Мам, - питаю я, - а чому сусідам не можна полити?

- Та воно можна було б, - каже мама, - якби своє не жовкло. А так чужого города полив - на свій у скважині води не лишилося.

Повернувшись до Києва, телефоную батькам. Дізнаюся новину: через цю історію сусіди не вітаються й не розмовляють. А із татом мати, навпаки, розмовляє багато, але на підвищених тонах.

На вихідні над Києвом ударила гроза. Є надія, що батьки помиряться із сусідами. А взимку, коли в них не вистачатиме картоплі, мама поділиться ними й консервацією. Їй буде приємно, що на її городі вродило краще, ніж на сусідському.

Зараз Ви читаєте новину «Спека в селі». Вас також можуть зацікавіти свіжі новини України та світу на Gazeta.ua